Автор і адміністратор

                                                                                   сайту

                                                                         Скиртач Микола

                                                                               Вікторович

                                                                    (Не терорист, а просто

                                                                            учитель історії)

 

 

 

ОБЛИЧЧЯ ТЕРОРУ

 

АБДАЛЛА, АБДАЛЛА АХМЕД (Єгипет) – громадянин Єгипту. За даними спецслужб входив в структуру “Аль-Кайди”, і виступив одним з організаторів терактів 28. ХІ. 2002 р. в Момбасі (Кенія), які були спрямовані проти ізраїльських громадян.

АБДЕЛЬГАДІ, ФІЯД (Палестина-Ліван) – лідер відділення палестинської радикальної організації “Асбат аль-Ансар” в Данії, що було викрите в 2001 р.

АБДІ, АСАД МОХАММЕД (Сомалі) – один з головних лідерів і офіційних представників кланового воєнізованого угруповання “Армія порятунку Діджилу”.

АБДУ, АБДУЛАТІФ ТАЙА (Уганда) – “бригадний генерал”, з 1989 р. начальник військового штабу збройних формувань повстанського “Фронту визволення західного берегу Нілу”.

АБДУЛЛАЄВ, МАІС (Азербайджан) – один із лідерів ісламістської організації “Вілаяті аль-Факіх Хезбалла”. Був одним з головних організаторів вбивства в 1997 р. азербайджанського академіка З. Буніятова. Після розгрому організації спецслужбами в 2001 р. переховувався за кордоном і в 2003 р. був заарештований на території України. В 2004 р. був засуджений до 10-ти років ув’язнення. 

АБДУЛ-АЗІЗ, НІК АДІЛ (Малайзія) – один з лідерів ісламістської “Групи моджахедів Малайзії”. Приймав участь у війні в Афганістані у 80-х рр. в складі загонів моджахедів. Потім разом з іншими “афганцями” створив на батьківщині нову організацію.

АБРУЧЧАТІ, ДАНИЛІО (Італія) – в 70-80-х рр. один з керівників римського злочинного угруповання Мальяна, відомого своїми міцними зв’язками з правими терористами з організації “Збройні революційні осередки”.  

АВАН, АКРАМ (Пакистан) – лідер ісламістської організації “Танзім ул-Іхван”. Виступав з виправданням терактів 11. ІХ. 2001 р. в США.     

АГА, СЕНАН АХМЕД (Ірак) – один з керівників “Національного фронту іракських туркоман”.

АДАН, АХМЕД ГУУРЕ (Сомалі) – керівник воєнізованої кланової організації “Об’єднана сомалійська партія”.   

АКТАР, КАРІ САФІУЛЛА (Бангладеш-Індія) – один з лідерів ісламістської групи “Харкат уль-джихад аль-Ісламі”. В часи правління “Талібану”  жив в Афганістані, де мав контакти з “Аль-Кайдою” і особисто з Бен Ладеном. В 2007 р. був затриманий в Об’єднаних арабських еміратах і за звинуваченням в підготовці замаху на пакистанського президента П. Мушаррафа висланий до Пакистану.

АЛАМ, МЕЛХАМ (Філіппіни) – один з членів керівництва сепаратистського “Фронту національного визволення моро”, начальник штабу. В 1978 р. очолив фракцію “Рада ісламського командування”, що вийшла зі складу організації і продовжила збройну боротьбу проти влади.

АЛІ, АБДУРАХМАН ДУАЛЕ (Сомалі) – в 90-х рр. очолював військово-політичне керівництво “Об’єднаного сомалійського фронту”.

АЛІ, Б. (Алжир) – один з лідерів підпільного “Руху вільних офіцерів Алжиру”.

АЛІБРАНДІ, АЛЕССАНДРО (Італія) – один з лідерів правої терористичної групи “Збройні революційні осередки”. Приймав безпосередню участь в значній кількості терактів. 5. ХІІ. 1981 р. його місцезнаходження було виявлене поліцією поблизу конспіративної квартири в Римі. Відмовився задаватися і загинув в перестрілці.   

АЛЬМІРОН, РОДОЛЬФО (Аргентина) – один з керівників “Аргентинського антикомуністичного альянсу”, що виконував роль “ескадрону смерті”. Приймав безпосередню участь в плануванні і здійсненні “ліквідації” діячів лівої опозиції. Після падіння військового режиму емігрував до Іспанії. Але в грудні 2006 р. був заарештований іспанською владою на запит Аргентини як одна з осіб, що була найбільш причетною до злочинів військового режиму.

АМЕР, МУХАММЕД (Ерітрея) – генеральний секретар ісламістської організації “Ерітрейський рух ісламського порятунку”.

АМОРІМ, ПАШЕНУ де (Португалія) – в 70-х рр. один з лідерів військового крила правої терористичної організації “Демократичний рух за визволення Португалії”.

АНАКО, МУХАММЕД (Нігер) – військово-політичний керівник повстанської організації туарегів “Революційна визвольна армія Півночі”. В 1991 р. погодився на укладення перемир’я з урядом Нігеру.    

АНСАРІ, МОХАММЕД (Індія) – один з лідерів ісламістської групи “Аль-Умма”. В 2007 р. був засуджений до довічного увезення за звинуваченням в причетності до кривавих терактів, здійснених в 1998 р. в штаті Тамілнад.

АНСЕЛЬМІ, ФРАНКО (Італія) – один з керівників правої терористичної групи “Збройні революційні осередки”. Загинув на початку терористичної активності організації – 6. ІІІ. 1978 р. під час збройного нападу на магазин зброї в Римі.

АРОСТІТО, НОРМА ЕСТЕР (Аргентина) – одна з найбільш відомих жінок-терористок в лівій терористичній організації “Революційні збройні сили пероністського руху Монтонерос”.

АРСЛАН, ВЕДАТ (Ірак) – один з лідерів “Національного фронту іракських туркоман”.

АФШАРІ, АЛІ (Іран) – один з лідерів радикальної організації “Демократична рада Тегеранського університету”. Приймав участь в підготовці бурхливих акцій протесту студентів в Тегерані в липні 1999 р.    

АХМЕД, НАСЕР (Індія-Пакистан) – один з лідерів кашмірського воєнізованого угруповання “Аль-Бадр”.

АЧАКУ, МОЙЗЕС (Уганда) – з 1989 р. один з членів керівництва повстанської організації “Фронт визволення західного берегу Нілу”. Мав звання “політичного комісару”.

БАМУЗЕС, АЛІ (Уганда) – полковник, у 80-90-х рр. один з головних військових керівників (польовий командир) збройних формувань повстанського “Національного руху порятунку Уганди – 2”.  

БАСІЛІО, ХІЛЬДЕГАРДО (Мексика) – керівник нелегальної групи “Патріотичне командування з підвищення свідомості народу”. Організував в 1998 р. спробу антиурядового збройного виступу в Мехіко, після поразки якого був заарештований і засуджений до ув’язнення.  

БАША, С. А. (Індія) – засновник і головний керівник ісламістського угруповання “Аль-Умма”. В 2007 р. був засуджений до довічного ув’язнення за звинуваченням в організації кривавих терактів в лютому 1998 р. в штаті Тамілнад.

БЕЛЬСІТО, ПАСКАЛЬ (Італія) – боєвик правої терористичної організації “Збройні революційні осередки” у 80-х рр. Відомий тим, що після розгрому організації йому вдавалося переховуватися від правосуддя більш ніж 20 років. Був заарештований лише в 2001 р. в Мадриді. 

БЕНДРІСС, ЛЮТФІ (Алжир) – один з лідерів опозиційного “Руху вільних офіцерів Алжиру”. Був заарештований в серпні 2000 р.

БЕРГЕТТ, ДЕЙВІС (США) – лідер підпільного збройного угруповання “Проект 7”. Готував антидержавну змову в штаті Монтана. Заарештований в результаті операції сил безпеки в лютому 2002 р. Засуджений до тривалого строку ув’язнення.

БІТСАНГУ, ФРЕДЕРІК (Конго) – політичний лідер племінної міліції “Ніндзас” наприкінці 90-х рр. 

“БОЙЯКА” (псевдонім) (Колумбія) – коммандер (лідер) ліворадикальної організації “Рух за честь Колумбії”.

БОЛЕЙ, ДЖОРДЖ (Ліберія) – з кінця 90-х рр. очолював військово-політичне керівництво повстанського угруповання “Ліберійська рада миру”.  

БО М`Я (М`янма) – генерал, командуючий збройних формувань повстанського об’єднання “Каренський національно-демократичний фронт”.

“БОНГО-БОНГО” (псевдонім) (Конго) – полковник, керівник збройних формувань племінної міліції “Ніндзас”. В грудні 1998 р. керував невдалою спробою захоплення Браззавілю.

БРАН СЕН – (М`янма) – засновник і лідер антиурядової “Армії незалежності Качину”.

БРАЧЧІ, КЛАУДІО (Італія) – один з лідерів відділення правої терористичної групи “Збройні революційні осередки” в римському районі ЕУР.

БРАЧЧІ, СТЕФАНО (Італія) – разом зі своїм братом К. Браччі очолював відділення терористичної групи “Збройні революційні осередки” в римському районі ЕУР.  

БРОКУЕЙ, ТРЕСУ (США) – лідер підпільної воєнізованої групи “Проект 7”. Приймала участь в підготовці антидержавної змови в штаті Монтана. Заарештована в лютому 2002 р. в ході операції спецслужб. Засуджена до тривалого строку ув’язнення.

БХУТТО, МУРТАЗА (Пакистан) – генеральний секретар терористичної організації “Аль-Зульфікар”. За даними відомого міжнародного терориста Карлоса Шакала саме він першим виступив з пропозицією використати літаки в якості “живих бомб” для здійснення терактів на території США.

ВАНДЕГЕРЕЕРДЕ, ПАСКАЛЬ (Бельгія) – один з лідерів лівої терористичної групи “Бойові комуністичні осередки”. Приєднався до неї вже наприкінці її діяльності в 1985 р. В грудні 1985 р. разом з іншими керівниками був заарештований і засуджений до довічного ув’язнення. 

ВАНЕНДАЛ, ЛЕОНАРД (ПАР) – керівник праворадикальної расистської організації “Африканерський національний порядок”.

ВЕККІ, ФАУСТО де (Італія) – член римської банди Мальяна, спеціаліст-фальшивомонетник. З 1977 р. постачав фальшиві гроші правій радикальній організації “Збройні революційні осередки”, що намагалася використати їх з метою підриву економіки країни. 

ВЕЛЕС, ІГНАСІО (Аргентина) – один з провідних членів терористичної групи “Валь Команд”, що в 1970 р. організувала викрадення і вбивство генерала П. Арамбуро. Був заарештований і за причетність до цієї акції засуджений до тривалого строку ув’язнення. 

ВЕЛЕС, РАФАЕЛЬ “ГІЛБЕРТО” (Колумбія) – лідер лівої повстанської організації “Народно-визвольна армія Колумбії”. 

ГАЛІНЕ, МОХАММЕД АДЕН АЛІ (Сомалі) –  в 90-х рр. військово-політичний лідер кланового воєнізованого угруповання “Армія опору Раханвейну”.

Аль-ГАННУШІ, РАШИД (Туніс) – шейх, засновник і керівник радикальної ісламістської організації “Ан-Нахда”. Мав великий авторитет в консервативних фундаменталістських колах ряду мусульманських країн північної Африки і вважався ідеологом “магрібського панісламізму”. Докладав значних зусиль для поширення цих ідей в регіоні, зокрема, надавав безпосередню допомогу ісламістам в Алжирі. Для “Ісламського фронту порятунку” в Алжирі в 1990 р. написав передвиборчу програму. До 1991 р. займався активною політичною діяльністю на території Тунісу. Після хвилювань ісламістів в 1991-1992 рр. і звинувачення “Ан-Нахди” в підготовці антидержавної змови в 1992 р. разом з іншими членами керівництва своєї організації емігрував до Європи, де продовжив активну діяльність.

Аль-ГАФФУР, АХМАД (Палестина) – з 1972 р. лідер пролівійської “Арабської націоналістичної молодіжної організації Палестини”. Був вбитий в 1973 р.

ГЕЙТ, СУЛЕЙМАН АБУ (Кувейт) – один з лідерів ісламістської групи “Ат-Такфір валь-Хіджра” і одночасно прес-секретар “Аль-Кайди”  і близький помічник Бен Ладена. Часто виступав з заявами від імені останньої, беручи відповідальність за гучні теракти в різних країнах світу. Після терактів 11. ІХ. 2001 р. в США погрозив їм новою “літаковою бурею”, яка буде спрямована проти багатьох інших американських об’єктів. В травні 2003 р. надходила інформація про його арешт на території Ірану, але його спецслужби це заперечили.

“ГЕСС” (псевдонім) (Австралія) – з 1997 р. один з 4-х лідерів “Націонал-соціалістичної партії Австралії”.  

“ГІММЛЕР” (псевдонім) (Австралія) – з 1997 р. один з лідерів “Націонал-соціалістичної партії Австралії”.                  

ГРЕЙ, ДЖОРДЖ (Соломонові острови) – один з лідерів сепаратистського “Руху за свободу Ісатабу”.

ДАРУС, ДЖАМАЛУДІН (Малайзія) – колишній майор армії, один з лідерів ісламістської групи “Аль-Мауна”. Був захоплений урядовими військами під час операції в провінції Перак в липні 2000 р. На судовому процесі в 2001 р. разом з іншими керівниками організації був звинувачений в тероризмі і засуджений до смертної кари. Вирок було виконано в 2006 р.

“ДЕНІЦ” (псевдонім) (Австралія) – з 1997 р. один з 4-х лідерів “Націонал-соціалістичної партії Австралії”. 

ДЖААФАР, АБУ АБДАЛЛА (Індія-Пакистан) – один з лідерів ісламістської організації “Аль-Бадр”, що на чолі групи з 40-ка її боєвиків приймав участь в бойових діях на території Чечні на боці місцевих сепаратистів.

Аль-ДЖАЗЗАР, АБДЕЛЬ КАРІМ (псевдонім – “АБУ ХАТТАБ”) (Ліван) – з 1999 р. один з військово-політичних лідерів ісламістської організації “Аль-Такфір Валь-Хіджра”.

ДЖАФЕР, ФАРУК (ПАР) – один з членів легітимного керівництва радикальної ісламістської організації “Народ проти наркотиків і злочинності”.

ДЖАНІ, АБДЕРРАХІМ (Алжир) – полковник, один з лідерів опозиційної військової організації “Рух вільних офіцерів Алжиру”. В серпні 2000 р. був заарештований разом з іншими активістами організації.

“ДЖЕКСОН” (псевдонім) – “коммандер” – лідер ісламістської групи “Рух ісламського братства Маранао”. 

ДЖИЛАНІ, МУБАРІК АЛІ-ШАХ (Пакистан) – шейх, відомий своїми антиамериканськими поглядами. В 2002 р. разом з групою радикалів-ісламістів був заарештований за підозрою в причетності до викрадення в Пакистані американського журналісті Д. Перла. За недоведеністю злочину був звільнений. 

ДЖОН ХАУ КІМ ФАНГ (М`янма) – головний польовий командир збройних формувань повстанської “Національної армії Чин”.

ДЖУСПУЧЧІ, ФРАНКО (псевдонім – “ЧОРНИЙ”) (Італія) – один з лідерів відомої в 70-80-х рр. римської банди Мальяна. Окрім суто кримінальної діяльності відомий зв’язками з праворадикальною терористичною групою “Збройні революційні осередки”. Постачав терористам зброю і боєприпаси, в обмін часто використовуючи їх для розправ з підприємцями, що відмовлялися платити йому гроші. 

ДІАШ, КОТТА (Португалія) – член керівництва (у 70-х рр.) військового крила праворадикального “Демократичного руху за визволення Португалії”.

ДІМІТРІ, МАРКО (Італія) – засновник і керівник з початку 80-х рр. сатанистскої секти “Діти Сатани”, що також мала ознаки кримінально-терористичної групи.  

ДІНІ, АХМЕД (Джібуті) – лідер військового крила повстанського “Фронту за відновлення єдності і демократії Джібуті”. В 2000 р. досяг з урядом  домовленості про припинення вогню.

ДУРАНД, ОСКАР РАМІРЕС (Перу) – лідер ліворадикальної повстанської організації “Червоний шлях”. В липні 1999 р. був заарештований.

Ад-ДУСАРІ, МУХАММАД АБДАЛЛА (Кувейт) – один з лідерів ісламістської організації “Ат-Такфір валь-Хіджра”. На його честь цю організацію часто називали “Групою ад-Дусарі”. 

ДЮРАЛ, АМІ ЛАЗАУРО (Філіппіни) – лідер напівлегального опозиційного “Руху проти репресій і мілітаризації університетських містечок”.    

ЗАМІН-ХАН, БАХТ (Індія-Пакистан) – один з лідерів кашмірської воєнізованої групи “Аль-Бадр”.

ЗАУ МАЇ (М`янма) – генерал-майор, начальник штабу збройних формувань повстанської “Армії незалежності Качину”. 

ЗЕЙН, ІМРАН БЕН МУХАММЕД (Індонезія) – засновник і керівник ісламістської групи “Командос джихаду”. На початку 80-х рр. був заарештований і за організацію серії терактів засуджений до смертної кари.

ЗЕЙНАЛОВ, МАХІР (Азербайджан) – член ісламістської групи “Вілаяті аль-Факіх Хезбалла”. В 1997 р. разом з Н. Нагієвим здійснив вбивство академіка З. Буніятова. В 2001 р. отримав за цей злочин довічне ув’язнення.

ЗЯН–ЗІ-МІНЬ (Псевдонім – “КАЙ МІНЬ”) (М`янма) – один з членів керівного “Центрального комітету” повстанської “Армії національно-демократичного альянсу”. Раніше входив до керівництва китайського Гоміндану.

ЕБРАХІМ, АБДУССАЛАМ (ПАР) – один з головних публічних лідерів (займає посаду “національного координатора”) радикальної ісламістської організації “Народ проти наркотиків і злочинності”.

ЕКОК, СМІТ ОПОН (Уганда) – засновник і лідер (в 1999-2000 рр.) опозиційного збройного формування “Громадянська армія за багатопартійні вибори”. Вбитий на початку 2000 р. Вірогідно, до його вбивства причетний режим президента Й. Мусавені, за повалення якого він боровся.   

ЙА, АБУ (Малайзія) – один з перших лідерів (з 1990 р.) ісламістської організації “Аль-Аркам”.

ЙОРД СЕРК (М`янма) – майор, командуючий збройних формувань повстанської організації “Об’єднана революційна армія Шан”.

ІДРІС, НАДЖМІ (ПАР) – один з керівників політичного крила радикальної ісламістської організації “Народ проти наркотиків і злочинності”.

ІЗМАЇЛ, ЗАЙНОН (Малайзія) – один з лідерів ісламістської організації “Група моджахедів Малайзії”. У 80-х рр.. приймав участь у війні в Афганістані проти радянських військ і, повернувшись на батьківщину, разом з іншими “афганцями” створив свою організацію.      

ІСЛАМ, НАЗРУЛ (Бангладеш) – мулла, один з лідерів “Ісламського джихаду”.

ІСЛАМ, НУРУЛ (М`янма) – лідер однієї з фракцій “Організації солідарності Рохінг`я”, що має назву  “Араканський ісламський фронт Рохінг`я”.

“КАБОТ, УІЛЬЯМ” (псевдонім) – “генерал” – лідер сепаратистської групи “Армія визволення Бретонського мису”.

КАЛВАН, АЛЛОІМ (Португалія) – в 70-х рр. один з лідерів військового крила праворадикального “Демократичного руху за визволення Португалії”.

КАНДЖ, БАССАМ АХМАД (псевдонім – “АБУ АЙЄШ”) (Ліван) – з 1999 р. один з засновників і лідерів ісламістської організації “Аль-Такфір Валь-Хіджра”. 

КАРВАЛЬО, ОТЕЛЛО САРАЙВА ді (Португалія) – підполковник збройних сил, один з лідерів лівої терористичної організації “Народні сили 25 квітня”. В кінці 70-х рр. об’єднав навколо себе декілька офіцерів з лівими поглядами, які потім склали основу організації.    

КАРДОЗО, Ф. С. (Перу) – лідер (з 1999 р.) лівої повстанської групи “Червоний шлях”. За деякими даними йому вдалося зібрати усі залишки груп, що відкололися від організації “Сендеро луміносо”.

КАРМІНАТІ, МАССІМО (Італія) – з кінця 70-х рр. очолював відділення правої терористичної організації “Збройні революційні осередки” в римському районі ЕУР. В організації відігравав роль “зв’язкового” з римською бандою Мальяна. Брав безпосередню участь в терактах і розбійних нападах на банки. Був заарештований 11. IV. 1981 р. під час спроби втекти до Швейцарії. Був засуджений до тривалого строку ув’язнення.   

КАРРЕ (КАРРЕТ), ПЬЄР (Бельгія) – головний керівник ліворадикальної терористичної організації “Бойові комуністичні осередки”. Відігравав найважливішу роль у розробці усіх терактів групи і особисто займався конструюванням вибухових пристроїв, що використовувалися терористами. Був заарештований в грудні 1985 р. в результаті операції спецслужб і засуджений до довічного ув’язнення (в 2003 р. був звільнений). Перебуваючи в ув’язненні неодноразово проводив голодування, вимагаючи покращення умов утримання. 

КАССЕЙМ, АХМЕД (ПАР) – лідер радикальної ісламістської секти “Кібла”, що причетна до серії терактів в кінці 90-х рр.      

КЕКЕ, ГАРОЛЬД (Соломонові острови) – лідер сепаратистського угруповання “Визвольна армія Гудалканалу”. Відзначався особистою жорстокістю.

КЕНАН, АДЕМ (Болгарія) – лідер радикальної націоналістичної “Турецької демократичної партії”.   

КОЛЕМАН, ПІТЕР  (Австралія) – відомий правий екстреміст. Відіграв важливу роль в створенні і діяльності декількох праворадикальних організацій – “Австралійського Національного руху” та відділення “Ку-Клус-Клану” в Австралії. Також приймав участь в діяльності партії “Одна нація”, фактично посприявши її розпаду. Дехто вважав його провокатором спецслужб, який свідомо виконує завдання по дискредитації правого руху в країні. Саме він познайомив австралійських правих радикалів з “Щоденниками Тернера” (Автор – У. Пірс), які стали для них своєрідною “Біблією”.

КОЛЛАЦО, ОСКАР (США) – ідеолог і головний лідер сепаратистської організації “Збройні сили національного визволення Пуерто-Ріко”. Приймав особисту участь в спробі замаху на президента Г. Трумена в 1951 р. За це був засуджений до тривалого ув’язнення, фактично продовжуючи керувати групою. Отримав свободу в 1979 р.

КОРСІ, МАРІО (Італія) – один з лідерів відділення правої терористичної групи “Збройні революційні осередки” в римському районі Праті. Був заарештований безпосередньо після найбільшого теракту групи 2. VIII. 1980 р. в Болоньї за звинуваченням в причетності до його організації. Однак його причетність доведено не було. Був засуджений за збройним напад на школу, здійснений в квітні 1979 р.  

КОШТА, ЛУЇШ ФЕРНАНДО да (він же ФЕРНАРДІНО БЕЙРІ МАРА; псевдонім – ФРЕДДІ СІСАЙД – “ПРИМОРСЬКИЙ”) (Бразилія) – один з найбільш відомих наркобаронів Бразилії в кін. 90-х – на початку 2000-х рр. Лідер політизованої кримінальної групи “Червоні командос”. На 2003 р. перебував в ув’язненні, що не завадило йому безпосередньо керувати серією терористичних вилазок, які здійснили його боєвики під час бразильського карнавалу в Ріо в лютому 2003 р.

КРУЗ, НІЛО де (Філіппіни) – лідер (з 1989 р.) лівої партизанської “Революційної пролетарської армії”.  

ЛАМАРКА, КАРЛОС (Бразилія) – лідер (в 1970-1971 рр.) лівої терористичної групи “Авангард революційної армії”. Переніс її діяльність з міста в сільську місцевість.  Вбитий в жовтні 1971 р. в ході операції сил безпеки. 

ЛАРМА, ДЖОЙОТІРІНДРА (Псевдонім – ШАНТІ ЛАРМА)(Бангладеш) – один з лідерів повстанської групи “Шанті бахіні”.

ЛЕСПЕРОГЛУ, АБРАХАМ (Греція) – лідер анархістської терористичної групи “Антидержавна боротьба” . З 1989 до 1999 р. перебував у вимушеній еміграції. В 1999 р. намагався нелегально повернутися на батьківщину але був заарештований силами безпеки, що стало значним ударом по організації.

ЛІН МІНЬ-ХІАН (Псевдонім – “САЙ ЛІН”) (М`янма) – член керівного “Центрального комітету” повстанської організації “Армія національно-демократичного альянсу”. Раніше входив до керівництва китайської партії Гоміндан.    

ЛУКМАН (Індія-Пакистан) – один з лідерів кашмірського сепаратистського угруповання “Аль-Бадр”.

ЛУКМАН, АБДЕЛЬКАРІМ (Філіппіни) –  в 80-90-х рр. - один з лідерів ісламістської організації “Рада ісламського командування”.

Аль-МААРУФІ, ТАРЕК (Туніс) –  з 2000 р. один з головних лідерів радикальної ісламістської “Туніської бойової групи”. 

МАБУКУ, ДЖОН (Намібія) – губернатор провінції Капріві, що виступив за надання їй права на самовизначення і став одним з лідерів сепаратистської “Армії визволення Капріві”. Після розкриття в 1998 р. змови по створенню незалежної “держави Ітенге” був змушений емігрувати до Ботсвани.

МАГІД, КАРЛОС (Аргентина) – один з провідних членів терористичної групи “Валь Команд”. Приймав участь в організації викрадення і вбивства в 1970 р. генерала П. Арамбуро. Був заарештований і засуджений до тривалого строку ув’язнення.  

МАДАНІ, АБДУЛ НАССЕР (Індія) – лідер мусульманської Народно-демократичної партії Індії, якого звинувачували в тому, що його організація фактично слугувала політичним прикриттям для терористичної групи “Аль-Умма”. В 2007 р. разом з керівництвом “Аль-Умма” був звинувачений в причетності до її терористичної діяльності, але був виправданий.

МАЗУЗУ (Руанда) – “коммандер”, з 2001 р. - військово-політичний лідер повстанського угруповання “Федеральні республіканські сили”. 

МАЙОНГО, АЛЬБЕРТ МІШАКЕ (Намібія) – з 1994 р. лідер сепаратистської “Армії визволення Капріві”. До цього був віце-президентом партії СВАПО і лідером “Демократичного альянсу Турнхалле”. В 1998 р. емігрував до Ботсвани після розкриття урядом Намібії планів “Армії” добитися створення незалежної “держави Ітенге”. 

МАЛІК, ФАРХАН (Він же – АФТАБ МАЛІК, АБУ САЛЕМ АНСАРІ, РАДЖАН)(Індія) – лідер ісламістської терористичної організації “Група Фархана”.

МАМБРА, ФРАНЧЕСКА (Італія) – найвідоміша жінка в лавах правої терористичної групи “Збройні революційні осередки”. Приймала активну участь в підготовці і здійсненні багатьох терактів групи. Доведено її причетність до найбільш кривавого теракту ЗРО – вибуху на залізничному вокзалі в Болоньї 2. VIII. 1980 р., в результат якого загинули 85 чол. Була поранена і затримана поліцією під час спроби пограбування банку в Римі 5. ІІІ. 1982 р. Засуджена до тривалого строку ув’язнення. 

МАМІЛЕ, БОНІФАС БЕБІ (Намібія) – один з лідерів сепаратистської “Армії визволення Капріві” і вождь племені мафве, що складало її основу. Разом з іншими керівниками армії був змушений емігрувати до Ботсвани, після того як в 1998 р. влада Намібії розкрила її плани по створенню незалежної “держави Ітенге”.

МАН БА ЗАН (М`янма) – “президент” (головний політичний лідер) повстанського об’єднання “Каренський національно-демократичний фронт”.

МАНЕРО, НОРБЕРТО (Псевдонім – “Коммандер БУКАЙ”) (Філіппіни) – командуючий воєнізованого загону “Ілагас”, що фактично виконував роль “ескадрону смерті”.   

МАО, АН (Камбоджа) – один з керівників воєнізованої опозиційної групи “Борці за свободу Камбоджі”. Приймав безпосередню участь у плануванні і здісненні спроби державного перевороту в Пномпені в 2000 р.

МАРАОМСАР, ФАЙСАЛ (Філіппіни) – лідер воєнізованої терористичної групи “Пентагон”. Був заарештований в лютому 2002 р. в Манілі разом з групою своїх боєвиків.

МАРВИАНАШАКА, ІГНАСЕ (Руанда) – один з членів політичного керівництва створеного в 2002 р. повстанського угруповання народу хуту “Альянс за демократію і національне воз`єднання”.   

МАРТІНЕШ, РОЛАНД (Індія) – керівник воєнізованої групи “Гоанська пильна армія”.

МАТУ НАУ (М`янма) – командуючий збройних формувань повстанської “Армії оборони Качину”.

МАХАМАДІ, А (Іран) – один з лідерів радикальної організації “Демократична рада Тегеранського університету”. Приймав участь в організації студентських акцій протесту в Тегерані в липні 1999 р.

МАХЛУФІ, САЇД (Алжир) – один з лідерів ісламістської воєнізованої групи “Рух ісламської армії”.

МЕДІНА, ФЕРНАНДО (Аргентина) – один з найбільш відомих активістів радикальної організації “Валь Команд”. Був організатором викрадення і вбивства в 1970 р. генерала П. Арамбуро. На відміну від інших своїх соратників зміг уникнути відповідальності за цей злочин. 

МУХАММАД, АШААРІ (Малайзія) – лідер ісламістської групи “Аль-Аркам” на піку її активності в середині 90-х рр. Оголосив себе пророком і заявляв, що буде наступним, хто займе посаду прем’єра уряду країни. В 1994 р. був заарештований в Таїланді і виданий владі Малайзії, після заборони діяльності його організації. Відбув 2 роки увезення і 8 років заслання.             

МЕТЦГЕР, ТОМ (Австралія) – лідер неонацистсько-расистської організації “Білий австралійський опір”.

МІЛАНІ (Іран) – ходжат ол-іслам, за деякими даними очолював екстремістську ісламістську групу “Махдавіюн”. Напевне, приймав участь в підготовці замахів на президента Ірану М. Хатамі і екс-президента А. Хашемі-Рафсанджані.

МІТЕ, ЛЕДУМ (Нігерія) (Нігерія) - “президент” радикальної організації “Рух порятунку народу огоні”. 

М`НГАРАМБЕ, ДЖОЗЕФ (Руанда) – один з керівників політичного крила повстанської організації народності хуту “Альянс за демократію і національне воз`єднання”. Ввійшов до керівного складу в 2002 р.

МОЛОН, ЛАМБЕРТ (ПАР) – генерал, один з головних лідерів воєнізованої екстремістської організації “Сили армії визволення африканського народу”. В 1998 р. разом з Вінні Манделою був звинувачений в підготовці державного перевороту в країні.

МОМБАТО, РОГЕЛІО (Філіппіни) – один з членів керівництва лівої екстремістської “Революційної пролетарської армії”. Вбитий в січні 2006 р. боєвиками “Нової народної армії”.   

МОТІ ЗУН (М`янма) – лідер збройного опозиційного “Усебірманського демократичного фронту студентів”.

МОХАБА, ПІТЕР (ПАР) – керівник воєнізованого угруповання “Молодіжна ліга Африканського національного конгресу”.

МОХАММЕД, АЛІ МАХДІ (Сомалі) – з 1993 р. головний військово-політичний лідер кланового об’єднання “Альянс порятунку Сомалі”.  

МУКЕТЕ, ЕСУКА НДОКІ (Камерун) – лідер радикальної фракції сепаратистської “Національної ради південного Камеруну”. Виступав за більш радикальні методи боротьби за створення незалежної держави в південній частині Камеруну.  

МУСЛІМ, ЗАХІТ (Малайзія) – колишній поліцейський, один з лідерів ісламістської організації “Аль-Мауна”. Був заарештований в липні 2000 р. під час операції урядових військ в провінції Перак. В 2001 р. був звинувачений в терористичній діяльності і засуджений до смертної кари, яка була виконана в 2006 р.

МУТ`Ї, АБДЕЛЬКЕРІМ (Марокко) – лідер ісламістської групи “Народний ісламський рух”. За деякими даними з часу заснування організації в 2000 р. постійно перебуває в еміграції в одній з країн Європи.      

МУХАМАД-ХАН, АБДЕСАЛАМ (АБД АЛЬ-САЛЯМ МОХАМЕД) (Бангладеш) – лідер ісламістського угруповання “Ісламський джихад”. Приймав участь в розробці і проголошення документу, який оголошував “джихад невірним” від імені “Міжнародного ісламського фронту”.

НАВАРРО, САБІНО (Аргентина) – в 1970-1971 рр. очолював лівацьку терористичну групу “Революційні збройні сили пероністського руху Монтонерос”.

НАГІЄВ, НІЗАМІ (Азербайджан) – член ісламістської організації “Вілаяті аль-Факіх Хезбалла”. В 1997 р. разом з М. Зейналовим здійснив вбивство відомого азербайджанського академіка З. Буніятова. Заарештований і в 2001 р. засуджений до довічного ув’язнення.

НАСЕР (Саудівська Аравія) – шейх, з 1996 р. очолює релігійно-політичну організацію “Вища саудівська комісія”, що відома зв’язками з радикальними ісламістами.

НДАНДА, ВІНСЕНТ (Руанда) – полковник. З 2002 р. здійснював командування збройними формуваннями повстанського “Альянсу за демократію і національне воз`єднання”, що захищав інтереси народності хуту.   

НОРІ, ЕНДРЮ (Соломонові острови) – лідер сепаратистського угруповання “Сили орлів Малаіти”.

НФОРА, НФОР НГАЛА (Камерун) – заступник лідера сепаратистської “Національної ради південного Камеруну”. Наприкінці 90-х рр. на нього неодноразово здійснювалися напади і він піддавався арештам.

НХАДІМАНА, ДЖОЗЕФ (Руанда) – з 2002 р. входив до складу політичного керівництва повстанського угруповання народу хуту “Альянс за демократію і національне воз`єднання”.

ОЛЕКСАНДР ЕПІРСЬКИЙ (Албанія) – принц з грецького царського роду. З 1990 р. очолював радикальну націоналістичну “Епірську патріотичну організацію”.

ОЛІВАС, ЕДМУНДО (Псевдонім – КАМІЛО ТУРКОС) (Нікарагуа) – перший керівник і польовий командир опозиційного збройного угруповання “Об’єднаний фронт Андрес Кастро”. Був вбитий під час операції сил безпеки на початку 2000-х рр.

ОЛІМПІО, ГІЛКРІСТ (Того) – лідер опозиційної організації “Союз сил за оновлення”. Разом зі своїми прихильниками приймав активну участь в громадянській війні в Того в 1991-1992 рр. В 1994 р. був змушений емігрувати за кордон після посилення тиску правлячого режиму президента Е. Ейядеми на опозицію.

ОРНС, ДЖУМА (Уганда) – полковник, з 1989 р. військово-політичний лідер повстанського “Фронту визволення Західного берегу Нілу”.

ОССАНДОН, ГІЛЛЕРМО (Чилі) – один з головних лідерів в 1980-90-х рр. ліворадикального “Молодіжного руху Лаутаро”. В 1994 р. був заарештований і засуджений до ув’язнення.

Аль-ОТЕЙБІ (аль-УТАЙБІ), ДЖУХАЙМАН (Саудівська Аравія) – наприкінці 70-х рр. очолював шиїтську ісламістську “Організацію ісламської революції на Аравійському півострові”. Приймав безпосередню участь в організації повстання у Східній провінції та у захопленні Великої мечеті в Меккі в листопаді 1979 р. Після цього був заарештований і після судового процесу в січні 1980 р. страчений.      

ПАЛМЕР (Австралія) – лідер відділення американської расистської організації “Ку-Клус-Клан” в Австралії.

ПАРКЕР, КАССІМ (ПАР) – один з керівників політичного крила ісламістської радикальної організації “Народ проти наркотиків і злочинності”. В 90-х рр.. виконував роль радника з правових питань і зв’язків з засобами масової інформації.

ПЕДРЕТТІ, ДАРІО (Італія) – лідер відділення правої терористичної організації “Збройні революційні осередки” в римському районі Праті. 

ПЕН ДЖА-ШЕН (М`янма) – лідер повстанської “Армії національно-демократичного альянсу М`янми”.

ПЕТРУШИЧ, ЮГОСЛАВ (Псевдоніми – ДОМІНІК, ПОЛКОВНИК ЮГО, БАЛАНДІН, ЖАН-ПЬЄР ПІРОНІ) (Сербія) – керівник воєнізованої диверсійної групи “Павук”. Був заарештований в листопаді 1999 р. разом з 4-ма своїми соратниками і розкрив усі терористичні плани організації. В 2000 р. над ним відбувся судовий процес, на якому його було звинувачено в підготовці замаху на сербського президента С. Мілошевича та інших терактах.

ПЛА-РЕЙ (М`янма) – лідер політичної і військової структур повстанської “Національно-прогресивної партії Каренні”.

РАЗАЛІ, ІХВАН МОХАМАД АМІН (Малайзія) – колишній військовослужбовець, лідер ісламістської організації “Аль-Мауна”. Був заарештований в липні 2000 р. під час операції урядових військ в провінції Перак. Під час судового процесу в 2001 р. засуджений до смертної кари за звинуваченням в тероризмі. Вирок було виконано в 2006 р.

РАМАЗАНОВ, ТАРІЕЛЬ (Азербайджан) – засновник і лідер ісламістської організації “Вілаяті аль-Факіх Хезбалла”. Після розгрому організації спецслужбами в 2001 р. зміг уникнути арешту. Знаходиться у розшуку.    

РАМЗАН, МОХАММЕД (Індія) – засновник і лідер (в 1992-1999 рр.) ісламістського угруповання “Ахль аль-Хадіс”. Загинув.

РАМІРЕС, ЕСТЕБАН (Перу) – лідер лівої терористичної організації “Червоне Перу”.  

РАХМАН, ФАЗЛУЛ (Бангладеш) – один з лідерів “Ісламського джихаду”. Поставив свій підпис під фетвою Бен Ладена “Вбивайте американців усюди”.

РЕГА, ХОСЕ ЛОПЕС (Псевдонім – “ЧОРНОКНИЖНИК”) (Аргентина) – лідер праворадикального “ескадрону смерті” “Аргентинський антикомуністичний альянс”. Був наближеною особою до дружини президента Х. Перона Ісабеліти, яка поділяла його захоплення окультними науками. Вона навіть рекомендувала його на посаду особистого секретаря свого чоловіка.

РЕСТРЕПО, ХЬЮГО АНТОНІО ТОРО (Псевдонім – коменданте “БОХІКА”) (Колумбія) – лідер лівацької терористичної групи “Армія Хорхе Елісера Гатіан”. 

РІЗІЄК, МУХАММАД (Індонезія) – лідер ісламістської організації “Фронт захисту ісламу”. Був заарештований в 2002 р. за підозрою в причетності до кривавих терактів на острові Балі в жовтні 2002 р. але був звільнений прихильниками.

РІОС, ФІЛІБЕРТО ОХЕДА (США) – один з засновників і лідерів сепаратистських “Збройних сил національного визволення Пуерто-Ріко”. В 1978 р. приймав участь у заснуванні іншої подібної групи під назвою “Лос-Мачетерос”. Довгий час перебував у підпіллі і лише у вересні 2005 р. було виявлено його місцезнаходження. В результаті операції сил безпеки він загинув.

РІУ, ДЕНІ (Франція) – в 90-х-на поч. 2000-х рр. лідер сепаратистських організацій “Бретонська революційна армія” і “Бретон Емганн”. В 1999 р. був заарештований за звинуваченням в причетності до спільної з ЕТА операції бретонських сепаратистів по захопленню великої партії вибухівки в місті Превен.     

РОБСОН, ГАРРІ  (Австралія) – емігрант з Англії, засновник і лідер неонацистського “Австралійського націонал-соціалістичного руху”.

Ас-СААДІ, АХМАД АБДЕЛЬ КАРІМ (Псевдонім – АБУ МАХДЖАН або АБУ МОЖЕН) (Палестина-Ліван) –  очолював воєнізовану групу “Ісламські революційні осередки”, а з 2004 р. очолює палестинську радикальну організацію “Асбат аль-Ансар”. Двічі (в 1994 і 2001 рр.) був засуджений в Лівані до смертної кари, як небезпечний терорист. Має особисті контакти з Бен Ладеном.

САГІР, МОХАММЕД (Нігерія) – З 1999 р. командуючий збройних формувань екстремістського ісламсько-етнічного угруповання “Конгрес народу Арева”. 

САІЛО, ВЕНПУНГА (Індія) – колишній бригадний генерал збройних сил Індії,  з 1995 р. - лідер сепаратистської “Організації воз`єднання зомі”.

САЛМАН, АБУ АЛЬ-БАРА ХАСАН (Ерітрея) – один з лідерів, заступник генерального секретаря ісламістської організації “Ерітрейський рух ісламського порятунку”.

САНТУЧЧО, МАРІО РОБЕРТО (Аргентина) – засновник і лідер (в 1970-1976 рр.) лівої терористичної організації “Народна революційна армія”. В 1976 р. був вбитий в результаті операції сил безпеки.  

САНЬЯНГ, КУКА (КУКЛІ) САМБА (Гамбія) – лідер лівого повстанського угруповання “Соціалістична революційна партія Гамбії”. Після невдалої спроби державного перевороту в липні 1981 р. був змушений емігрувати за кордон.  

САО САЙ НАН (М`янма) – військово-політичний керівник сепаратистської “Армії держави Шан”.

САССУА, БЕРТАН (Бельгія) – один з членів керівництва ліворадикальної терористичної групи “Бойові комуністичні осередки”. В грудні 1985 р. був заарештований і засуджений до довічного ув’язнення. Разом зі своїми соратниками у в’язниці декілька разів приймав участь в голодуванні.      

САХЕД, МОХАММАД АФУЛ (Бангладеш-Індія) – лідер ісламістської організації “Харкат уль-джихад аль-Ісламі” на 2007 р. Після серії терактів в серпні 2007 р. в індійському місті Хайдарабад перебуває у розшуку на території Індії.

СЕЙНЕЛЬДІН, АЛІ МУХАММЕД (Аргентина) – лідер воєнізованого угруповання “Командос Альбатрос”. В 1990 р. очолив спробу державного перевороту, яка завершилася провалом. Був засуджений до тривалого строку ув’язнення.

СЕРАК, ІВ-ГЕРЕН (Псевдонім – “МОРГАН”) – лідер праворадикальної організації “Армія визволення Португалії” на піку її активності в 70-х рр.

СІНГХ, ТУЛАЧАНДРА (Індія) – з 1998 р. очолив сепаратистку повстанську організацію “Народно-революційна партія Канглейпака”.

СІТОЛЕ, НДАБАНІНГЕ (Зімбабве) – священик, один з лідерів боротьби за незалежність Зімбабве. В 70-х рр. очолював “Африканський національний союз Зімбабве”, але в 1976 р. розійшовся в поглядах з іншими його лідерами і заснував свою власну фракцію, що почала вести боротьбу (в тому числі і з застосуванням терористичних методів) з режимом Р. Мугабе. Постійно піддавався тиску з боку влади, однак продовжував активну політичну діяльність. В 1996 р. намагався прийняти участь в президентських виборах, але за сфабрикованими звинуваченнями був заарештований і усунений від виборчого процесу.    

СОКСДОРФ, АЛЕХАНДРО ХОРХЕ (Аргентина) – лідер праворадикальної воєнізованої групи “Карапінтадас”. Приймав участь в підготовці державного перевороту в 1994 р. 

СО МАУ РАЕ (М`янма) – один з політичних керівників повстанського об’єднання “Каренський національно-демократичний фронт”.

СОСЕНГ, СОРЕ (Таїланд) – з почату 90-х рр. війсково-політичний лідер ісламістської воєнізованої організації “Ісламські моджахеди Патлані”.   

СОУСА, МАНУЕЛЬ (Індонезія) – командуючий воєнізованого угруповання “Червоно-білий метал”, яке приймало участь в боротьбі з прихильниками незалежності Східного Тимору.

СПАРТІ, МАССІМО (Італія) – одна з відомих фігур італійського злочинного світу, пов’язаний з римською бандою Мальяна. У 70-80-х рр. співпрацював з боєвиками правої терористичної організації “Збройні революційні осередки”. Постачав їм зброю та фальшиві документи, особисто навчав їх використовувати зброю. 

СПІНОЛА (Португалія) – армійський генерал, засновник праворадикальної організації “Демократичний рух за визволення Португалії”.

“СТРАЙКЕР” (псевдонім) (Австралія) – з 1997 р. один з лідерів “Націонал-соціалістичної партії Австралії”.  

СУЕЙДА, ХАБІБ (Алжир) – підполковник, один з керівників підпільного “Руху вільних офіцерів Алжиру”. Після його розкриття в серпні 2000 р. був змушений емігрувати до Франції.

СУФФАТ, ЯЗІД (Малайзія) – колишній капітан армії, один з лідерів ісламістської групи “Аль-Мауна”. Носив звання “польового командира” організації. Приймав участь у підготовці терактів.     

ТАБАНІ, ГЕНРІ  (Соломонові острови) – один з лідерів сепаратистського “Руху за свободу Ісатабу”.

ТАБАРА, АРТУРО (Філіппіни) – керівник однієї з фракцій лівої партизанської групи “Нова народна армія”. В 1989 р. вийшов з її складу і прийняв участь у створенні ще однієї партизанської організації “Революційна пролетарська армія”.

ТАБУК, АХМАД (Палестина) – керівник екстремістської організації “Яструби ФАТХ” з часу її заснування в середині 90-х рр.

ТАУ МОН (М`янма) – головний польовий командир збройних формувань сепаратистської організації “Армія національного визволення Мон”.

ТЕНІ-ДУРГОФ, РІЄК МАЧАР (Судан) – з 1991 р. військово-політичний лідер повстанської організації “Південно-суданські сили оборони”.

ТЖИБАУ, ЖАН-МАРІ (Франція) – засновник і лідер сепаратистської організації “Національній соціалістичний фронт визволення канаків”, що діяв на острові Нова Каледонія. Вбитий в 1989 р.   

ТОНДЕР, РОБЕРТ ван  (ПАР) – керівник расистської організації “Бурська ударна група”.

ТОПОЛЯН, МУРАД (Вірменія-США) – у 80-90-х рр. очолював в США “Вірменську національну асамблею”. За звинуваченням в причетності до терористичної діяльності був засуджений до ув’язнення.  

ТРІПУРА, ДХАРМА КАНТА (Бангладеш) – один з лідерів повстанського угруповання “Шанта бахіні”. 

УЛУФА`АЛУ, БАРТОЛОМЕЙ (Соломонові острови) – один з лідерів сепаратистського “Руху за свободу Ісатабу”. До червня 2000 р. очолював уряд Соломонових островів, але змушений був подати у відставку після того, як був захоплений в заручники сепаратистами з угруповання “Сили орлів Малаіти” в столиці країни. Після цього перейшов на бік “Руху Істабу” і очолив його.

УСУ, ВАКО ГУТУ (Ефіопія) – генерал, військово-політичний керівник повстанського “Об’єднаного фронту визволення народу оромо”.

ФЕРРЕЙРА, КАЛОС (Бразилія) – лідер ліворадикальної організації “Авангард революційної армії” в 1969-1970 рр. В жовтні 1970 р. був вбитий в результаті операції сил безпеки.

Аль-ФІДА, АХМАД (Алжир) – лідер ісламістського воєнізованого угруповання “Збройний фронт ісламського джихаду”.

ФІОРОВАНТІ, ВАЛЕРІО (Італія) – один з засновників і лідерів праворадикальної терористичної групи “Збройні революційні осередки”. До середини 70-х рр. входив до лав “Італійського соціального руху”. Разом зі своїм братом Крістіано очолював групу ЗРО, що діяла в римському районі Монтеверде. Був головним організатором найкривавішого теракту ЗРО 2. VIII. 1980 р. на залізничній станції в Болоньї, в результаті якого загинули 85 чол. Неодноразово виступав безпосереднім учасником терактів. 5. ІІ. 1981 р. був поранений в перестрілці з поліцією в Падуї. Був змушений звернутися до лікарні, де і був заарештований. Засуджений до тривалого строку ув’язнення.

ФІОРОВАНТІ, КРІСТІАНО (Італія) – молодший брат В. Фіорованті. До середині 70-х рр. входив до “Італійського соціального руху”, а потім разом з братом заснував праву терористичну групу “Збройні революційні осередки”. Входив до керівництва відділення групи в районі Риму Монтеверде і особисто планував та здійснював багато терактів. Був заарештований в квітні 1981 р. і під час слідства розкрив усі зв’язки ЗРО, його провідних членів та склади зі зброєю. Був засуджений то тривалого строку ув’язнення.      

ФІРМЕНІЧ, МАРІО (Аргентина) – один з лідерів лівої терористичної організації “Монтонерос”.

ФОРД, ЕНДРЮ (ПАР) – лідер (з 1995 р.) расистського “Бурського руху опору”.

ФОССУНГ (ФОССАНГ), ГЕНРІ (Камерун) – лідер поміркованої фракції сепаратистської “Національної ради південного Камеруну”. Наприкінці 90-х рр. неодноразово заарештовувався силами безпеки та зазнавав різних нападів.  

ФРАНСУА, ДЖОЗЕФ (Гаїті) – колишній підполковник поліції, засновник і керівник воєнізованої групи “Атташе”.

ФУЕНТЕС, ДАВІД (Чилі) – один з лідерів (в 90-х рр.) ліворадикальної повстанської організації “Повстанський фронт імені Мануеля Родрігеса”. 

ХАБІБ, МОХАММЕД ДЖАФАР (М`янма) – засновник і керівник антиурядового повстанського угруповання “Сили незалежності Рохінг`я”.

Аль-ХАЗАА, РААД (Ірак) – лідер антисаддамівської воєнізованої організації “Ан-Нахда”.

ХАЛІЛІ, НЕВЖАТ (Македонія) – з кінця 90-х і до 2002 р. – лідер офіційної албанської “Партії демократичного процвітання”. Однак влітку 2002 р. заснував сепаратистське угруповання “Армія республіки Іліріда”, яке почало готувати серію терактів. В серпні 2002 р. був заарештований силами НАТО.

ХАММУД, ДЖАМІЛЬ (псевдонім – “САМІР АБУ ДАРР”) (Ліван) – з 1999 р. один з лідерів ісламістської організації “Аль-Такфір Валь-Хіджра”.

ХАНБАЛІ, ІХАБ (Палестина) – один з членів керівництва ісламістського угруповання ХАМАС. В 2006-2007 рр. займав посаду віце-мера міста Наблус. Під час конфлікту між ХАМАС-ом і ФАТХ-ом був захоплений в заручники боєвиками “Бригад мучеників аль-Акси” в січні 2007 р. 

ХАНГЛЕН (Індія) – з кінця 80-х рр. польовий командир збройних формувань сепаратистської “Національної армії кукі”.

ХАНІФ, МУХАММАД (справжнє ім’я – АБДУЛ ХАК) (Афганістан) – один з лідерів руху “Талібан”. В 2006-2007 рр. виступав в якості прес-секретаря “Ісламського емірату”, звертаючись з погрозами на адресу західних держав і беручи відповідальність за теракти, здійснені талібами. В січні 2007 р. був затриманий афганською розвідкою в провінції Нангархар. Під час обшуку в його будинку було знайдено декілька пакетиків з невідомою речовиною, після перевірки якої було з’ясовано, що це бацили сибірки. Після арешту повідомив, що лідер “Талібану” М. Омар переховується на території Пакистану.     

ХАННАН (Бангладеш) – муфтій, один з лідерів “Ісламського джихаду”. Був заарештований  в жовтні 2005 р. за звинуваченням в організації серії терактів в країні.

ХАСАН, СЕЙФАЛЛА БЕН (Туніс) – один з головних лідерів ісламістської радикальної організації “Туніська бойова група”.

Аль-ХАССАН, ФАЙЄД (Кенія) – громадянин Кенії, за даними спецслужб був одним з організаторів антиізраїльских терактів, здійснених 28. ХІ. 2002 р. в місті Момбаса (Кенія). Вірогідно входив до структури “Аль-Кайди”, хоча відповідальність за ці теракти взяла на себе досі невідома організація “Армія Палестини”. 

ХМІНГЧУНГНУНГ (Індія) – лідер сепаратистської організації “Народна конвенція хмар”.

ХОН, ЕЛІА (Судан) – польовий командир (в 90-х рр.) збройних формувань “Південно-суданських сил оборони”.

ХСО ЛАН (М`янма) – командуючий збройних формувань сепаратистської “Армії держави Шан”.

ХУН СЕН (М`янма) – військово-політичний лідер сепаратистської “Армії Мон Тай”.

ХУНГ СА (М`янма) – керівник збройних формувань сепаратистської “Армії Мон Тай”.  

ЧАКМА, ПРІТІ КУМАР (Бангладеш) – один з лідерів повстанської групи “Шанті бахіні”.

Аш-ШАРКАУЇ, ХАЛЄД (Марокко) – засновник і лідер (з 1982 р.) фундаменталістської “Організації ісламської дії”. Здійснював керівництво перебуваючи за кордоном (у Франції). 

ШАТІГАДУД, ХАСАН МУХАММАД НУР (Сомалі) – полковник, у 80-х рр. очолював таємну службу президента Сомалі С. Барре. З середини 90-х рр. очолив збройні формування кланового угруповання “Армія опору Раханвейну”. В 2002 р. на нараді старійшин кланів був проголошений на 5 років президентом “Держави Південно-Західного Сомалі”, що контролює “Армія”.     

ШАХ, МУХАММАД (Бангладеш) – лідер сепаратистського угруповання “Ісламський фронт визволення рохінг`я”.

ШЕБУТІ, АБДЕЛЬКАДЕР (Алжир) – лідер ісламської фундаменталістської організації “Рух ісламської армії”.

ШЕВАЛЬЄ, ДІДЬЄ (Бельгія) – один з лідерів лівої екстремістської групи “Бойові комуністичні осередки”. Заарештований наприкінці 1985 р. і засуджений до довічного ув’язнення. Активно приймав участь у голодуванні в ув’язненні.  

“ШЕЙХ” (псевдонім) (Малайзія) – лідер забороненої ісламістської організації “Аль-Аркам” орієнтовно в 2004-2006 рр. Намагався відновити її діяльність, але в листопаді 2006 р. був заарештований з групою своїх послідовників. 

Аш-ШРЕЙДІ, АБДУЛЛА (Палестина-Ліван) – син Хішама аш-Шрейді. Один з керівників палестинської організації “Асбат аль-Ансар”. Створив в його складі бойовий підрозділ “Асбат аль-Нур”. Вбитий в 2003 р.

Аш-ШРЕЙДІ, МОХАММЕД (Палестина-Ліван) – син Хішама аш-Шрейді. Один з керівників палестинської організації “Асбат аль-Ансар” та підрозділу “Асбат аль-Нур”. Вбитий в 2004 р.   

Аш-ШРЕЙДІ, ХІШАМ (Палестина-Ліван) – засновник і перший керівник ісламістської палестинської групи “Асбат аль-Ансар”. Вбитий в 1991 р.

ЮНУС, МОХАММЕД (М`янма) – лідер однієї з фракцій повстанської “Організації солідарності Рохінг`я”.  

ЯСІТ, ЧХУН (Камбоджа) – один з лідерів антикомуністичної повстанської групи “Борці за свободу Камбоджі”. Здійснював іноземне керівництво організацією перебуваючи в США. Після спроби державного перевороту в 2000 р. був тимчасово заарештований.

ЯССІН, АБДЕСАЛЛАМ (Марокко) – шейх, лідер ісламістської організації “Аль-Адль валь-Іхсан”. В 1989 р. був звинувачений в планах підготовки державного перевороту і поміщений під домашній арешт.